Місце і роль конкуренції в системі ринкового механізму

Конкуренція – це елемент ринкового механізму, відношення між товаровиробниками, це боротьба за: сировинні джерела; ринки збуту; вигідні умови вкладення капіталу; за більший прибуток.

Залежно від режиму конкурентної боротьби розрізняють досконалу й недосконалу конкуренцію. Досконала (чиста) конкуренція виникає, коли на ринку діють безліч покупців і продавців, забезпечена однорідність продукції, що продається, вільний доступ фірм на ринок тощо. Жоден продавець або покупець за цих умов не в змозі якимось чином серйозно вплинути на ринкову ціну товару. Цей вид конкуренції є найсприятливішим для оптимального функціонування ринкового механізму.

Недосконала конкуренція виступає у формах монополістичної й олігополістичної конкуренції.

Монополістична конкуренція виникає, коли застосовується широка диференціація продукту, пов'язана або а його особливостями, або з місцем знаходженням продавців чи з особливими послугами, що супроводжують продаж товару. Зменшуючи цінову еластичність попиту за допомогою диференціації продукту, продавець одержує певну монополістичну владу над ним, тобто він може до якоїсь межі підвищувати ціну товару без ризику скорочення обсягу його продажу.

Олігополістична конкуренція виникає, коли однорідну продукцію продають декілька (два – три) продавців. За цих умов кожен з них здійснює свою власну ринкову стратегію, але при цьому повинен враховувати стратегію і дії конкурента.

Конкурентна боротьба зовсім зникає, коли певний товар виробляє і продає тільки одна фірма. В даному випадку має місце монополія.

Конкуренція виконує в ринковій економіці наступні функції:

ü Функція регулювання. Для того, щоби утриматися в боротьбі, підприємець має пропонувати вироби, яким віддає перевагу споживач. Отже і фактори виробництва під впливом ціни спрямовуються в ті галузі, де в них відчувається найбільша потреба.

ü Функція мотивації. Для підприємця конкуренція означає шанс та ризик одночасно: підприємства, які пропонують ліпшу за якістю продукцію або виробляють її з меншими виробничими витратами, отримують винагороду в вигляді прибутку (позитивні санкції). Це стимулює технічний прогрес; підприємства, які не реагують на побажання клієнтів або порушення правил конкуренції своїми суперниками на ринку, отримують покарання в вигляді збитків або витісняються з ринку (негативні санкції).

ü Функція розподілу. Конкуренція не тільки включає стимули до вищої продуктивності, але і дозволяє розподіляти доход серед підприємств і домашніх господарств у відповідності з їхнім ефективним внеском. Це відповідає панівному в конкурентній боротьбі принципу винагород за результатами.



ü Функція контролю. Конкуренція обмежує й контролює економічну потужність кожного підприємства. Наприклад, якщо монополіст може призначати єдино можливу ціну, то конкуренція надає покупцеві можливість вибору серед декількох продавців. Чим досконаліше конкуренція, тим справедливіше ціна.

Монополія – це окремі підприємства, об'єднання підприємств, господарські товариства, які виробляють значну кількість продукції певного виду і таким чином займають монопольне становище на ринку, впливають на процес цінотворення, і отримують більш високі (монопольні) прибутки.

Головною ознакою монополій є посідання монопольного становища. Три види монополій:

1. Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона існує коли попит на певний товар чи послуги найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. Тут конкуренція неможлива.

Наприклад: енергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок, трубопровідний транспорт і т. д. У цих галузях існує обмежена кількість монополій і тому вони посідають монопольне становище на ринку.

2. Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів двома шляхами:

- надання окремим фірмам виключного права на заняття певного роду діяльності;

- це об'єднання державних підприємств і підпорядкування їх міністерствам. Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб'єкт і між ними відсутня конкуренція.

3. Найпоширенішою є економічна монополія. Вона виникає на основі закономірного господарського розвитку, коли підприємці зуміли завоювати монополістичне становище на ринку, завдяки успішному розвитку підприємства; базується на добровільному об'єднанні або поглинанні переможцями банкрутів.

Причини:

1. Через процес концентрації виробництва, коли підприємства, замість ведення між собою виснажливої конкурентної боротьби, укладають між собою угоду, тобто об'єднують і капітал.

2. На основі централізації виробництва і капіталу.

Централізація виробництва – це збільшення масштабів виробництва продукції в результаті об'єднання кількох підприємств в одне і загальним управлінням. (щоб вижити в такій боротьбі, отримати більше прибутків).



Централізація капіталу – це збільшення розмірів капіталу, внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів.

3. Внаслідок дій держави (спеціальних або навмисних її кроків).

4. Поява акціонерної капіталістичної власності, коли індивідуальна приватна власність перетворюється на гальмо продуктивних сил.

Це означає, що в кінці ХІХ ст. під впливом наукових винаходів ( нові види двигунів і т. д. ) потрібно було будувати такі заводи, які неспроможний був побудувати жоден капіталіст. Крім того, у цей час починається спорудження залізниць, інших великих об'єктів. Нагромадити необхідні кошти окремий капіталіст міг хіба через десятки років. Виникає необхідність у новій формі власності, яка б змогла швидко розв'язати ці проблеми. Нею стала акціонерна капіталістична власність, що виникла в результаті злиття, об’єднання декількох капіталістів.

Модель ринку з єдиним постачальником продукту, який не має близьких замінників, називається чистою монополією.

Чисту монополію характеризують такі риси:

1) єдиний продавець на ринку. Отже, для монопольного ринку поняття "пропозиція окремої фірми" і "ри­нкова пропозиція" є синонімами);

2) виробництво специфічного однорідного продукту, який не має близьких і досконалих замінників. За цієї умови фірма має монопольну владу над ринком товару і ко­нтролює його ціну. А у поведінці споживача стосовно товару монополіста можливі лише два варіанти: або відмовитися від споживання цього товару, або ж придбати його за монопольною ціною. Сутність монопольної влади полягає в можливості фірми встановлювати ціну вищу від граничних витрат. Величина пере­вищення ціни над граничними витратами обернено пропорційна еластичності попиту на товар монополіста. Тому чим менш ела­стичний попит, тим більшу монопольну владу має фірма);

3) ринкова влада, що забезпечує контроль над ціною. Монополіст сам встановлює ціну рівноваги через маневрування пропозицією;

4) заблокований вступ в галузь. Бар'єри вступу до галузі – умова існування чистої монополії.

У досягненні мети – максимізації економічного прибутку – монополія зу­стрічається з трьома обмеженнями – витратами виробництва, попитом на продукцію монополії та ціною продукції.

Монополістична конкуренція— тип ринкової структури, ко­ли багато фірм пропонують диференційований товар, який має близькі замінники і кожна фірма має монополію на свою торгову марку. Основні риси:

1) вхід на ринок і вихід з цього вільні . Легкий вступ до галузі, але існують бар'єри, які можуть створюватися з об'єктивних причин: патенти, ліцензії, торгові марки, кількість найпривабливіших місць для продажу товару;

2) на ринку діє багато продавців і покупців, частка кожного з них в обсягах ринкових продаж не є значною;

3) виробники не взаємодіють між собою (тактична поведінка фірм);

4) кожен продавець має можливість установлювати ціну на свою продукцію (має певну ринкову владу);

5) існує повна поінформованість щодо ринкових цін, обсягів та попиту;

6) продукція різних виробників неоднорідна (диференційна), і кожна фірма має свою торгову марку.

Якщо монополістично конкурентний ринок більше схожий на досконало конкурентний ринок, то олігополія більш близька до монополії.

Олігополія— це ринок з декількома постачальниками, кожен з яких займає значну частину ринку.

Основні риси олігополії:

1) наявність обмежуючих бар'єрів для входу на ринок, які ускладнюють доступ на ринок іншим фірмам, але не всім. У зв'язку з цим на ринку діють декілька продавців, кожен з яких займає значну частину ринку, а отже, має певну ринкову владу. Через це кожна з фірм-олігополістів мусить, приймаючи рішення щодо обсягів продаж та ціни на продукцію, зважати на реакцію конкурентів, тобто розробляти певну стратегію своєї поведінки;

2) на ринку діє декілька продавців;

3) виробники при прийняті рішень мусять враховувати мож­ливу відповідь конкурентів, тобто діють стратегічно;

4) продукція може бути і стандартизована, і диференційована;

5) кожен з олігополістів має можливість впливати на ринкову ціну (має ринкову владу);

6) існує повна поінформованість щодо ринкових цін та об­сягів.

Після того, як олігополісти усвідомлюють свою взаємозалеж­ність, між ними настає стратегічна взаємодія — це стан, за якого ділова стратегія кожної з фірм залежить від планів конкурента. Двома важливи­ми різновидами стратегії є кооперативна та некооперативна по­ведінка.

Фірми працюють у кооперативному режимі тоді, коли вони об'єднують сили для планування своїх ділових операцій. Картель — це об'єднання неза­лежних фірм, які виробляють однорідну продукцію і співпрацю­ють з метою підвищення цін та обмеження обсягу.

Фірми працюють некооперативно, якщо кожна з них діє на свій розсуд без домовленості з іншими. Для аналізу некооперативної взаємодії олігополі­стів застосовують розділ економічної теорії - «теорію ігор» - це теорія рішень, за допомогою якого два або більше гравців вибирають поведінку або стратегію, що впливає на кож­ного учасника.


3155408951479152.html
3155446027170465.html
    PR.RU™